22 лютого я записався в територіальну оборону, і вже 24-го ночував не вдома, бо почалася повномасштабна збройна агресія Росії проти України. 25 лютого я отримав автомат, і ходжу з ним скрізь, навіть в туалет. Мій рід діяльності кардинально змінився. Ще кілька місяців тому я був практикуючим психотерапевтом, а тепер я – стрілець 210-го Вінницького батальйону. Я почуваюся впевнено завдяки людям довкола, які мають неймовірну силу, як фізичну, так і духовну. Перебуваючи там де я є, я намагаюся викладатися по максимуму, щоб ми відновили цілісність України та українських кордонів, зберігши при цьому і єдність народу.

Я прагну, щоб моя сім’я, мої рідні, мої друзі повидаляли додатки з повітряними тривогами. Я хочу, щоб вони жили без страху, що в будь-яку мить наш сусід може увірватися в наші оселі і заподіяти щось нашими близькими. А далі час покаже. Війна показала, що не можна загадувати надто далеко наперед.