Війна — це навіть не криза, це — трагедія, яка вплинула абсолютно на всі аспекти мого життя. Війна розділила моє життя на “до” і “після”, внесла свої корективи у звичний перебіг. І попри те, що з її початком емоційно було дуже важко і лячно, але я чітко розуміла, що стояти осторонь не буду! Що повинна робити все, що я можу, і трохи більше. Перший місяць я повністю поринула у волонтерство. Справ протягом дня стало настільки багато, що немає часу читати новини. Тому встаю о 5:30, читаю повідомлення до 7-ї ранку, а потім день набирає обертів. Гадаю, саме цей темп допомагає мені не збожеволіти!

Звичайно, я сподівалася, що з часом повернуся до звичного життя і улюбленої роботи, але це сильний удар як по нашій державі, системі освіти, так і нашому майбутньому в цілому. З іншого боку, Україна завжди знаходила вихід і додаткові можливості з найскладніших ситуацій. Ми не сидимо склавши руки! Тільки так – у єдності та співпраці – ми зможемо вирости як міцна держава, зберегти мирне небо і незалежність та просто жити повноцінним життям із родиною та близькими.