Швейцарія підтримує ініціативу, яка наближає медичну та соціальну допомогу до пацієнтів та піклувальників в Україні

 «Мені запам'ятався випадок чоловіка й жінки, які доглядають свою доньку з психічними хворобами. Коли наш екіпаж приїхав, вони сказали: ви перші, хто за довгий час переступив поріг нашого дому. Ми поспілкувалися, і я спитала в того батька: "А ви взагалі як?" І я ще ніколи не бачила, щоб чоловік так плакав. Врешті він сказав, що плаче, бо це вперше хтось поцікавився, як він з усім справляється. Він плакав перший раз за своє доросле життя. 

Це розповідь Наталії Клічук, соціальної працівниці й частини проєкту «Всетурбота» у Рівненській області. Це особлива медико-соціальна послуга, що допомагає людям з хронічними неінфекційними захворюваннями, які не можуть самостійно вийти з дому. Розробили її експерти компанії One Health, яка є  імплементатором ініціативи «Всетурбота», за підтримки лідерської команди проєкту «Діємо для здоров`я» — GFA та університетських клінік Женеви. Ініціативу фінансує Швейцарія. 

Унікальність «Всетурботи» ще й в тому, що проєкт опікується і самими маломобільними людьми, і їхніми доглядальниками. Для людей у віддалених районах медико-соціальна допомога фактично недоступна. Але завдяки проєкту до них прямо додому приїжджає команда з соціального працівника і медсестри. Перший визначає потреби в підтримці, друга проводить огляд та надає медичні рекомендації. При цьому команда тісно співпрацює з місцевою владою, геріатричними й медичними закладами, щоб допомога була дійсно ефективною.

«Я дізналася про проєкт у травні 2023 року. Стало дуже цікаво — щось нове, ціла мандрівна бригада допомоги, — пригадує соцпрацівниця Наталія. — Далі було навчання, де розказували, як працювати в команді, як говорити з людьми, шукати способи підтримати й допомогти. Тренінги хороші, але на початку все одно було складно. Бо ти щодня приходиш до сімей із трагедіями. Я навіть не уявляла, скільки ж людей з такими історіями, як вони з цим справляються! Цю роботу треба любити, їй треба віддаватися. І з кожним разом у нас виходить все краще».

За словами Наталії, люди, з якими вони зв'язувалися телефоном, спочатку взагалі не вірили, що їм хтось хоче допомогти. 

«Людмилі я дзвонила кілька разів. Вона весь час скидала, бо думала, що помилилися номером — не уявляла, що хтось сторонній взагалі може мати до неї справу, тим паче пропонувати допомогу», — каже Наталія.

 

Людмила із віддаленого села Тріскині у Сарненському районі на Рівненщині. Її будинок, до якого веде ґрунтова дорога, стоїть у мальовничому місці біля річки. За охайним парканом — ціла оаза з квітів. Під яблунями колишеться на вітру застелена килимом невеличка гойдалка, трохи збоку — колодязь.

Тут живе сама Людмила, її чоловік та п'ятеро дітей — загалом у них семеро синів та дочок. А у невеличкій кімнаті на ліжку лежить мати хазяйки будинку. 

«Перший інсульт стався, коли вона просто стояла на вулиці зі своєю знайомою. Мати від нього більш-менш оговталася: вже почала говорити, потрохи ходити із паличкою. Але потім стався другий інсульт. Лікарі давали 1%, що вона виживе. Але ж це мама, звісно, вона вижила! 

Після другого інсульту її мати Галина не розмовляє і майже не рухається. У неї трахеостома — спеціальний отвір у шиї для дихання, коли природний шлях ускладнений. Годувати — через шприц, їжа має бути спеціальної консистенції. Полишати надовго матір Людмила не може — через стан організму вона може в будь-який момент небезпечно закашлятися, трахеостому необхідно постійно чистити. Також систематично потрібні підгузки й спеціальний матрац від пролежнів. Їх Людмилі привозить «Всетурбота». Та це — далеко не все, з чим допомагає ініціатива.

«Коли вони спочатку подзвонили, а потім дійсно приїхали, я просто не могла повірити, — пригадує Людмила. — Я ж весь час біля мами, я нікого не бачу. А тут заходять люди, та ще й питають: "А ви сама як?" Для мене це було як голос з неба. Хтось згадав про мене, подумав, поцікавився — а як я взагалі, а чим допомогти!»

За деякий час «Всетурбота» організувала для доглядальників із подібними історіями з кількох сусідніх громад зустріч у форматі рівний-рівному. За тими, хто не міг дістатися сам, заїжджали. Врешті всі зібралися, почали обговорювати проблеми, можливі рішення. За загальним визнанням, це було надзвичайно корисно. Сама Людмила зізнається: «У мене аж настрій помінявся! Я прийшла додому, було стільки енергії! Виявилося, що психологічна допомога — це так важливо!» 

Соцпрацівниця Наталія каже, що про значення підтримки самих доглядальників дійсно часто забувають: «У нас є одна жінка — внутрішньо переміщена особа. На зустрічі вона зізналася, що іноді виходила в сарай і просто кричала там від відчаю. Якщо сусіди питали, то відповідала, що побачила мишу й злякалася. Доглядальники лишаються сам на сам із безліччю проблем. У нас вони знаходять тих, хто їх вислухає і спробує підтримати. Ми нагадуємо доглядальникам, що вони теж люди й мають право на своє життя».

Людмила погоджується, що тепер вона намагається щодня знаходити час хоча б на те, щоб вийти у двір й спокійно попити чаю. Раніше через постійне піклування про матір, чоловіка, дітей не було й цього.

Згодом утворилася справжня спільнота, де люди підтримують одне одного у чаті та на зідзвонах в Zoom. Були й інші зустрічі — наприклад, із юристом-правозахисником. Він навчив захищати свої права та отримувати ті державні послуги, на які мають права.Так, в однієї жінки з новоутвореної спільноти сестру не хотіли безоплатно класти на лікування. Вона пригадала поради юриста, послалася на них — і лікарі одразу погодилися надати необхідні послуги.

Загалом «Всетурбота» допомогла вже понад 14,7 тис. людей. Зараз ініціатива працює у громадах Рівненської, Львівської, Дніпропетровської, Полтавської, Черкаської, Хмельницької областей. Один лише екіпаж з соцпрацівниці Наталії, медсестри Вікторії й водія Миколи щомісяця об'їжджає на Рівненщині по 100 сімей.

Привезти необхідні речі, надати психологічну підтримку чи послуги медсестри, порадити, як і де краще звернутися до лікаря чи соціальної служби або й просто по-дружньому поговорити — все це «Всетурбота». Швейцарія фінансує ініціативу уже два роки у межах україно-швейцарського проєкту «Діємо для здоров'я».

Цінностями проєкту самі організатори називають турботу, гідність, підтримку й адвокацію. А Наталія підсумовує: «Загалом це все про людяність. Ми ж люди — ми маємо допомагати».