Право на самостійне життя. Як підтриманий Швейцарією сервіс змінює життя молоді з інвалідністю

 

— Основна цінність нашого будинку у тому, що ми готуємо людей до самостійнішого життя. Ми не просто супроводжуємо їх, а даємо досвід, право вибору та можливість бути незалежними у своїх рішеннях, — говорить координаторка «Оселі Родини» Віта Єрмоліна.

Цей заклад відкрив свої двері у жовтні 2024 року — і з того часу наочно демонструє новий, людяніший підхід до людей з інвалідністю.

В Україні інтернатні заклади — чи не єдині місця, де можуть жити люди, в яких немає догляду і підтримки від сім’ї або аналогічного. В таких установах люди обмежені в можливості розпоряджатися своїм життям, бути учасниками місцевої спільноти й активними громадянами. Як наслідок, особи з інвалідністю не мають можливості пізнати власні сили та зрозуміти, на що вони здатні насправді. Вони залишаються невидимими для суспільства, замкненими у стінах системи.

«Оселя Родини» у Фастові з'явилася всупереч цим стереотипам. Тут умови проживання максимально наближені до домашніх. Коли перші мешканці переступили поріг цього будинку, для багатьох із них абсолютно все було новим і навіть викликало острах. Були хлопці, які до цього моменту взагалі ніколи не виходили за межі свого інтернату. Тепер резиденти «Оселі Родини» самі організовують побут, заробляють на життя, розважаються — і, зрештою, просто живуть. Поруч на постійній основі мешкають соціальні працівники, щоб підтримати й допомогти.

— Резиденти — так ми називаємо наших хлопців, — пояснює Віта Єрмоліна. — Слово «клієнти» якесь занадто холодне, «отримувачі послуг» — взагалі звучить бездушно. Тому вибрали «резиденти», бо звучить з повагою до людської гідності, і підкреслює, що цей будинок — їхнє повноцінне житло.

У будинку хлопці опановують базові побутові й соціальні навички: готувати їжу, прати, прибирати, планувати свій день. Резиденти вчаться самостійно ходити в різні організації, оформлювати документи, користуватися транспортом, спілкуватися з людьми та розв'язувати повсякденні питання. Тобто отримують досвід реального життя та можливість бути більш незалежними.

— Ми дуже вдячні Швейцарії й проєкту «Психічне здоров’я для України» за фінансування і підтримку нашого будинку. Вони допомагають покривати потреби та оплачують перебування наших резидентів у будинку: продукти, засоби особистої гігієни, комунальні платежі, зарплати соціальних працівників. Крім того, саме за підтримки Швейцарії здійснили капітальний ремонт приміщення та повністю обладнали його технікою, меблями, м'яким інвентарем. Така допомога дає цим людям унікальну можливість жити повноцінним, гідним життям у громаді. Без їхньої допомоги цього просто не існувало б, — зізнається координаторка.

За цей час 45 людей отримали змогу перебувати в будинках підтриманого проживання та більше не повернуться до життя в інтернатах.

Донедавна в будинку на Фастівщині постійно жили вісім людей. Тепер тимчасово семеро — і це показова історія про 29-річного Тараса. Адже одна з задач підтриманого проживання — не просто дати резидентам комфортні умови, а й допомогти їм інтегруватися в соціум. 

У Тараса немає батьків. У будинку він провів лише рік, але за цей час встиг поглибити стосунки зі знайомою дівчиною із міста Біла Церква, що розташоване неподалік. І в певний момент вони вирішили створити сім'ю.

— Коли Тарас приїхав до нас на останню ночівлю, то купив солодощів — і зібрав за одним столом і персонал, і резидентів, — пригадує координаторка «Оселі Родини». — Він дякував кожному за те, що його прийняли, зрозуміли, підтримували. Це було так по-дорослому і так щемко. Якщо чесно, практично всі плакали. Вже місяць Тарас живе окремо, але підтримує контакт із хлопцями.

Процес адаптації у будинку для кожного особливий. Віта Єрмоліна зазначає, що деякі звикають до нових умов та розкриваються буквально за тижні. Іншим потрібно кілька місяців, щоб просто почати довіряти оточенню. 

Деякі хлопці, як-от нинішній резидент Микола, знайшли інформацію про будинок самостійно, й самі сконтактували з адміністрацією. А координаторка пригадує історію хлопця, якого вивезли з окупованих територій. Він прибув у будинок закритим і очікував загрози від усіх. Знадобилося понад три місяці щоденної делікатної роботи психологів та асистентів, щоби він нарешті побудував теплі взаємини з іншими мешканцями.

Побут в «Оселі Родини» організований на засадах самоврядування. Спочатку адміністрація спробувала запровадити класичне чергування за графіком. Проте виникли побутові суперечки: хтось висловлював невдоволення якістю прибирання, хтось не хотів мити посуд за іншими. Тоді резиденти обрали повну автономію — кожен готує їжу виключно сам для себе.

— Вони протрималися два тижні, — посміхається Віта Єрмоліна. — Потім самі зібралися, все обговорили й вирішили: давайте все ж чергування. Це був їхній вибір. Тепер висить графік чергування, хлопці це контролюють, щовечора фіксують. Сьогодні, наприклад, на обід печінка з яблуками.

 

Якщо у чергового змінюються плани, виникає потреба кудись поїхати чи почувається зле, він має сам домовитися з кимось із товаришів про заміну — реальна модель дорослого суспільного договору.

Нещодавно біля будинку з'явився новий простір для розвитку та праці — велика сучасна теплиця, встановлена за грантові кошти. Оскільки це абсолютно незнайомий напрям діяльності, адміністрація залучила професійного тепличника. Фахівець щодня займається з резидентами, навчаючи їх нюансів агрономії. Зараз у теплиці вже активно ростуть томати, перці та інша городина. 

Звичайний день в «Оселі Родини» насичений різними активностями. Черговий резидент значну частину часу проводить на кухні. Решта займаються своїми справами вдома: малюють, грають в шахи або на приставці, йдуть гуляти в місто. Та практично щодня у них є й особливі заняття.

З хлопцями системно працюють фахівці: психолог, реабілітолог для підтримки фізичного здоров'я та координації, а також спеціаліст, який викладає курс «Право на любов», що стосується сексуальної освіти та стосунків.

Спочатку ці заняття викликали у хлопців ніяковість та сором'язливі посмішки. Проте тепер хлопці залюбки йдуть на ці зустрічі та ставлять викладачам безліч додаткових запитань. Отримані знання вже стають у нагоді: окрім згаданого вище Тараса, ще один резидент будує стосунки з дівчиною у Фастові. Вони регулярно зідзвонюються, призначають побачення та ходять гуляти містом.

 Звісно, життя у закритій чоловічій спільноті, де разом мешкають семеро хлопців різного віку, не обходиться без напруги. Але атмосфера в будинку така, що за весь час роботи сталося лише три конфлікти. Хлопці вчаться жити разом: сперечаються, сваряться, але швидко миряться та знаходять компроміси.  

Наприклад, резиденти Рома та Сергій, які живуть в одній кімнаті, стали найкращими друзями й усе дозвілля проводять разом. Схожа дружба пов'язує й двох студентів — Сашу та Колю: у них спільні інтереси, вони разом грають на приставці та їздять до столиці в комп'ютерний клуб. 

Двоє з резидентів успішно здобувають освіту. Один із них заочно навчається на агронома у Національному університеті біоресурсів і природокористування. Другий хлопець потрапив до «Оселі Родини» з інтернату і мав усього 5 класів базової освіти: його навчанням просто ніхто не хотів займатися. Вже в будинку підтриманого проживання він закінчив вечірню школу й успішно вступив до місцевого коледжу за спеціальністю «кухар-офіціант». Координаторка з гордістю розповідає, як на батьківських зборах викладачі хвалять його за старанність та успіхи.

Місцеві роботодавці все ще мають чимало упереджень і не завжди охоче приймають на роботу людей з інвалідністю. Попри це, в «Оселі Родини» вже є дуже успішний кейс. Тоді хлопці з будинку офіційно протягом кількох місяців працювали на швейній фабриці «Козак». Їм оформили перші в житті трудові книжки й виплачували зарплати. 

 — Деякі з резидентів спочатку навіть не дуже розуміли значення грошей, бо не тримали їх у руках. Коли отримали перші зарплати, то прийшли до мене: “Віто, а що з ними робити? А можна ми купимо навушники? Я сказала: «Звісно, це ж ви заробили, витрачайте, як хочете». 

 Наразі контракт із фабрикою закінчився, але вже призначені зустрічі з її керівництвом, щоб домовитися про продовження співпраці. 

Досвід цього будинку підтриманого проживання доводить: кожна людина, незалежно від її стартових умов чи діагнозів, має право на гідність, розвиток і свободу вибору. Спільними зусиллями українських фахівців та швейцарських партнерів «Оселя Родини» щодня доводить, що інтеграція в суспільство можлива, а колишні вихованці інтернатів здатні ставати успішними студентами, сумлінними працівниками та просто щасливими людьми, які самостійно обирають свій шлях.